Вова Андрушенко

Райгородок – село, центр сільської Ради. Розташований на річці Глибокій Канаві (притока Гнилоп’яті), за 17 км на південний захід від районного центру Бердичів та за 14 км від найближчої залізничної станції Демчин. Сільраді підпорядковані села Райгородок, Лемеші, Мартинівка.

1.     Вступ (історія виникнення, заснування).

         Історія села Райгородок була розпочата з ХІ століття. За легендою замок заснував свій в цьому столітті феодал на прізвище Рай. Замок був побудований на річці Глибока Канава на підвищеній місцевості з підземним виходом до річки. Підземний вихід тягнувся до одного кілометра. Сам замок побудований у вигляді башні. Пізніше навколо замку виросло село, яке стало називатись Райгородок.

2.     Сучасний стан.

Через село проходить автом          обільний шлях Бердичів – Хмільник.   Населення - 882 чоловіки. В селі діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, де навчання крім райгородоцьких дітей здобувають учні з сіл: Лемеші, Мартинівка, Андріяшівка, Буряки. В школі відкрито музей Героя Радянського Союзу В.К.Олійника. Працює дитячий садок, будинок культури, сімейна амбулаторія, бібліотека.

Відновили свою роботу холдинг «Укрзерно», підприємство «Укрхміль», які засіюють орні площі села та відновили хмільники, що були занедбані в 90-х роках ХХ ст.

В селі збереглись прекрасний парк родини Мазаракі, який увійшов в сотню 100 найкращих парків України, маєток Мазаракі, єврейське кладовище, археологічна пам’ятка - Замчище (ХVІ-ХVІІІ ст.).

В селі є власний герб, прапор та гімн.

3.     Значні історичні події.

         Вперше в історичних документах замок «Рай» згадується в 1649 році в документах про похід Богдана Хмельницького на західну Україну, коли військо Б.Хмельницького стояло в с. Озадівка і по розпорядженню його була послана розвідка в район Райгородка, яка доповіла йому, що на південний захід є замок польського поміщика, який ніякого зовнішнього укріплення не має. В середині ХVІІІ ст. село належало княжні Варварі Родзівіл.

         У 1883 році с. Райгородок згадується у відомостях, які робились для перепису населення. У  селі працював кінний млин та свічковий завод.

         У 1887 році на місці старовинного замку, що належав у давні часи графу Тишкевичу майже в центрі села (на дорозі, що веде до сусіднього села Мартинівка) було побудовано маєток представниками древнього дворянського роду грецького походження – Мазаріки, що були одними з найбагатших представників волинської шляхти у ХІХ столітті. До палацу від екзотичних воріт з приватним будиночком вела затишна паркова алея, яка закінчувалась перед маєтком Мечислава Мазаракі. Архітектором маєтку був Станіслав Борецький, який використав необмежені можливості модерну.

В ХІХ ст. – Райгородок значне торгове поселення з дванадцятьма ярмарками на рік. За переписом 1897 року в с. Райгородок проживало 2058 жителів, з яких 946 становило єврейської національності,решту населення становили українці та поляки. Саме село також було розподілено на три частини з центром –Містечко, у якому проживали євреї (назва до цього часу залишилась).

         В 1905 році с. Райгородок згадується в повітових документах у зв’язку з селянським бунтом. Селяни села повстали, оточили замок і декілька днів тримали в облозі, вимагаючи в поміщика Бонецького, щоб роздав селянам землю згідно реформи, але через декілька днів прибуло військо з Житомира і розігнало селян. Декілька селян за участь у бунті було відправлено в Сибір.

         Більшовицька влада була встановлена в квітні 1918 року,але на початку 1920 року війська Директорії Української Народної Республіки прогнали більшовиків. Наприкінці червня 1920 року у результаті наступу І Кінної Армії, якою командував С.М. Будьонний в селі остаточно утвердились більшовики.

         У липні 1920 року в селі було створено сільську Раду. Під час Громадянської війни жителі села Іщук Никон Іванович, Недалюк Іван Петрович, Гайдаєнко Василь Корнійович воювали в Червоній Армії.

         Колективне господарство на території села було організовано в 1921 році.  Комуна отримала назву «Труд» і мала 123 га землі і об’єднувала 12 селянських господарств.  Трохи згодом було створено колгосп «Радянський шлях» і радгосп «Райгородок».  Основою виробництва цих культур було вирощування зернових та технічних культур. Селяни безрадісно вступали до колгоспу, але на опір більшовикам не були спроможні. Необминув село і голодомор 1932 – 1933 р.р. За спогадами очевидців практично кожна сім’я голодувала. Були чисельні смертельні випадки, хоча смертність від голоду в селі була нижча, ніж в степовій зоні України (багатьох людей рятував ліс).

         Досить вражаючим є те, що в 30-х роках ХХ ст. церква в селі не була закрита, а тим паче зруйнована. Лише  взимку 1941 р. виходить  Постанова ЦК КП(б)У «Про закриття церкви в селі Райгородок Янушпільського району Житомирської області»  (церква  спалена під час фашистської окупації). Церква Покрова Святої Богородиці була відома з 1771року. До війни в селі діяла синагога. Це була звичайна хата з дерев’яним столом, де по суботам збирались для молитви євреї.

         З початком Великої Вітчизняної війни розпочалась трагічна доля села. З 8 по 12 липня 1941 року у селі був розташований командний пункт 16 корпусу, який проводив контрудар радянських військ проти німецьких окупантів в районі м. Бердичева з метою зупинити ворога, щоб підготувати оборону столиці України – м. Києва. 12 липня 1941 року с. Райгородок було окуповано німецькими військами. В вересні 1941 року все єврейське населення села було розстріляне гітлерівцями, майже 100 сімей. До Німеччини було вивезено 150 юнаків та дівчат.

         6 січня 1944р. село у ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції село було звільнено військами 38-ї армії. У Великій Вітчизняній війні брало участь 245 жителів села, з яких159 загинуло на фронтах Другої світової, серед яких випускник райгородоцької школи Вадим Клавдійович Олійник, якому за проявлений героїзм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

         Завдяки наполегливості місцевих жителів та допомоги держави вже до 1957р. село було відбудовано, відновлено роботу господарства, зведено нові приміщення майстерні та ферми. У березні 1961 року було об’єднано колгосп «Радянський шлях» з хмелерадгоспом «Райгородок».

         З 1961 по 1991 роки було збудовано десятирічну школу, дитячий садок, будинок культури, 3 восьмиквартирних будинки.

4.     Видатні постаті села.

Олійник Вадим Клавдійович народився 23 листопада 1922 року в селі Велика Клітенка Хмільницького району Вінницької області. З восьмого класу Вадим навчається у Райгородоцькій середній школі нині Бердичівського району.

У 1940 році Вадим Олійник закінчує школу та за направленням Іванопільського райкому навчається у Бакинському зенітному військовому училищі. Але закінчити училище не вдалося – з початком Великої Вітчизняної війни Олійник молодшим лейтенантом пішов на фронт. 2 грудня 1943 року в боях за Таганрог був контужений, у лютому 1944 року – поранений.

5 квітня 1944 року зенітна батарея В.К. Олійника стояла на протитанковій обороні південно-західніше Дубово. Бійцями батареї знищено 5 танків, самохідну гармату. У цьому бою В.К. Олійник показав приклади самовідданості та героїзму. Коли майже весь склад батареї загинув від вогню противника, Вадим Олійник сам наводив, заряджав та знищував ворога. Його батарея стояли на смерть та не пропустили ворога. У цьому бою Вадим Олійник загинув. За проявлену мужність у боротьбі з ворогом Олійнику Вадиму Клавдійовичу 22 серпня 1944 року присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

15 липня 1968 року загальноосвітній школі села Райгородок, в якій навчався Герой, присвоєно ім'я В.К. Олійника та встановлено http://my.berdychiv.... target='_blank'>меморіальну дошку. 9 травня 1971 року біля школи урочисто відкрито http://my.berdychiv.... target='_blank'>пам’ятник-бюст В.К. Олійнику.

У 1981 році, коли у селі Райгородок була побудована та відкрита нова загальноосвітня школа, http://my.berdychiv.... target='_blank'>бюст В.К. Олійника та меморіальну дошку було перенесено до нової школи.

Коржук Віктор Дмитрович народився 18 березня 1945 року в селі Райгородок Бердичівського району. Незабаром після його народження родина Коржуків переїздить на постійне місце проживання до Бердичева.

Після закінчення машинобудівного технікуму Віктор Дмитрович влаштовується працювати на машинобудівний завод 'Комсомолець', стає бригадиром комсомольсько-молодіжної бригади З цього часу розпочинається і його журналістська діяльність – він стає постійним дописувачем у цехову стіннівку. Згодом у Віктора Дмитровича з'являється фотоапарат і його статті та фотографії до них наприкінці 60-х років минулого століття починають користуватись популярністю у місцевій газеті 'Радянський шлях' (нині 'Земля Бердичівська').

У 1970 році Віктор Коржук переходить на постійну роботу в редакцію газети 'Земля Бердичівська', займає посаду завідуючого відділом. На замовлення англійських видавництв у 70-х роках в Англії публікуються його фоторепортажі 'Тут народився Джозеф Конрад'. Головна редакція Української Радянської Енциклопедії Академії Наук УРСР замовляє йому серію фотографій, які увійшли у книгу 'Історія міст і сіл Української РСР' (1973) під редакцією І.Є. Громенка та О.О. Павлова.

Активну творчу діяльність Віктор Коржук продовжує у 80-90-х роках, працюючи позаштатним кореспондентом фотохроніки ТАРС-РАТАУ. Він відтворює на сторінках центральних видань життя трудових колективів Житомирщини. Фотографії Віктора Коржука охоче публікували такі видання, як 'Голос України', 'Урядовий кур’єр', 'Житомирщина', 'Армія України', 'Народна Армія', 'Північні відомості', журнал 'Жінка'. Вже на переламі тисячоліть Віктор Дмитрович підготував серію фотоілюстрацій для книги 'Бердичів', яка виходить у видавництві 'М.А.К.', та набору листівок 'Сучасний Бердичів', виданих у Москві.

Продовжуючи працювати в міськрайонній газеті 'Земля Бердичівська', Віктор Коржук паралельно приступає до створення низки оповідань про рідне місто та його жителів. Як результат цього у 2002 році виходить друком збірка 'Рассказы по-бердичевски'. Її прихильно зустрічає бердичівський читач: у приміщенні міського Палацу культури проходить презентація книги, під час якої актори інсценізують окремі оповідання.

Успіх збірки надав наснаги у роботі, і в 2004 році виходить друга збірка оповідань 'Рассказы по-бердичевски. 2', у якій Віктор Коржук продовжує цикл оповідань з життя рідного міста та його жителів.

Коржук Віктор Дмитрович – член Національної спілки журналістів України. За час своєї роботи Віктор Дмитрович опублікував понад 20 тисяч фоторобіт у різних виданнях масової інформації. Він – постійний учасник міських, обласних та республіканських фотовиставок. Два роки поспіль отримував звання 'Кращий журналіст Бердичева'. Як визнання його творчих здобутків Указом Президента України від 4 червня 2003 року №476/2003 за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, високу професійну майстерність Віктору Дмитровичу Коржуку присвоєно звання 'Заслужений журналіст України'.

Та численним творчим та життєвим планам не судилось збутися. Помер Віктор Дмитрович Коржук 14 серпня 2004 року на 59-у році життя від серцевого нападу. Похований у Бердичеві на міському кладовищі у секторі